«За рік маю придбати хоча б одну вишиванку»
Відразу після Великодня до Чернівців завітає "Піккардійська терція". На концерті колектив святкуватиме 18-ліття. У місті "Терція" співала давненько – ще три роки тому. А нова програма буде насиченою. Чернівчани почують "Терцію" у супроводі барабанів та перкусії. Напередодні концерту кореспондент "МБ" поспілкувалася з учасником "Піккардійської терції" Славком Нудиком про давні вишиванки у гардеробі "піккадрійців" та творчу співпрацю з іншими зірками.
– У доробку "Піккардійської терції" – понад 300 пісень різних жанрів, які ви виконуєте 12 мовами світу. Над чим працюєте зараз?
– У нас зараз одна ідея-фікс: працюємо над програмою до двадцятиріччя. Навіть за таких скрутних умов хотіли б організувати загальноукраїнський тур. А ось здивувати самих себе зможемо, якщо залучимо інших співаків і почуємо зовсім інше звучання рідних творів. Навіть після отримання Шевченківської премії треба влаштовувати собі певну перевірку на професійну придатність (сміється, – авт.).
– До речі, були готові до того, що вам вручать Шевченківську премію?
– Найприємніше – це усвідомлення того, що не було жодних лобіювань. Перемагати завжди приємно. А в цьому разі нагородили не лише формацію, а й нашу численну публіку. Можна було думати, як до цього ставитися, але після того, як у пресу просочилася інформація, що ми стали лауреатами, наші мобілки розряджалися за півдня від шквалу привітань.
– У "Піккардійської терції" не дуже багато ротації пісень на радіо, але при цьому ви збираєте повні зали. У чому секрет?
– Відповідь дуже проста. Ми не є форматом для радіо чи телебачення, але є форматом для тих, хто любить та цінує добру музику. Це не має вирішувати дядько, який обіймає посаду продюсера на телебаченні та радіо і за згоду на ротацію виставляє рахунок, насправді це рішення слухачів.
– "Піккардійська терція" записала спільну з гуртом "С.К.А.Й." пісню "Знак оклику". Співпрацю з якими гуртами ви ще плануєте?
– Спільних проектів у нас справді дуже багато. Окрім "С.К.А.Й", свого часу ми співпрацювали з Русланою Лижичко, Джоном Суком (проект Є), "ТНМК", Тарасом Чубаєм, Лілією Ваврін, "Вієм". Але відповідь на запитання ми дамо на святкуванні двадцятиріччя. Адже готуємо багато пісень для спільного виконання з найвідомішими оперними, роковими і поп-виконавцями.
– Ви виступаєте у вишуканих костюмах, свого часу з вами працювала Оксана Караванська…
– Ми з Оксаною Караванською на одній мистецькій хвилі. Вона нас одягала в костюми і класичні, і 1920-1930-х років, і сучасні. Часто експериментували з кольорами: то вона нас бачила у чорно-білому, то в срібному, то в червоному. Але з часом ми дійшли висновку, що неперевершений компроміс – це смокінги.
– Чи маєте у своєму гардеробі давні українські вишиванки?
– Звичайно. Це невід’ємний атрибут гардеробу. Є вишиванки буденні, які можна одягати хоч щодня, а є святкові, які виймаєш тільки на свято. Намагаюся оновлювати свій "вишиваний" гардероб. Це захоплення вже переросло в азарт. За рік маю придбати хоча б одну вишиванку. Торік у Космачі купив сорочку, якій понад сто років… Пригадую, як на концерті до 15-річчя у Житомирі чоловік нам подарував шість вишиванок. Уявляєте, кожному вишив індивідуальну з різними візерунками. Тепер, коли співаємо фолькову програму, завжди їх одягаємо.
– Що побажаєте читачам "Молодого буковинця"?
– Ніколи не втрачати віру в себе, своє місто та свою державу. Якщо ж уже на межі – тоді вмикайте будь-який диск "Піккардійської терції" (сміється, – авт.).
Валерія Чорней
– У доробку "Піккардійської терції" – понад 300 пісень різних жанрів, які ви виконуєте 12 мовами світу. Над чим працюєте зараз?
– У нас зараз одна ідея-фікс: працюємо над програмою до двадцятиріччя. Навіть за таких скрутних умов хотіли б організувати загальноукраїнський тур. А ось здивувати самих себе зможемо, якщо залучимо інших співаків і почуємо зовсім інше звучання рідних творів. Навіть після отримання Шевченківської премії треба влаштовувати собі певну перевірку на професійну придатність (сміється, – авт.).
– До речі, були готові до того, що вам вручать Шевченківську премію?
– Найприємніше – це усвідомлення того, що не було жодних лобіювань. Перемагати завжди приємно. А в цьому разі нагородили не лише формацію, а й нашу численну публіку. Можна було думати, як до цього ставитися, але після того, як у пресу просочилася інформація, що ми стали лауреатами, наші мобілки розряджалися за півдня від шквалу привітань.
– У "Піккардійської терції" не дуже багато ротації пісень на радіо, але при цьому ви збираєте повні зали. У чому секрет?
– Відповідь дуже проста. Ми не є форматом для радіо чи телебачення, але є форматом для тих, хто любить та цінує добру музику. Це не має вирішувати дядько, який обіймає посаду продюсера на телебаченні та радіо і за згоду на ротацію виставляє рахунок, насправді це рішення слухачів.
– "Піккардійська терція" записала спільну з гуртом "С.К.А.Й." пісню "Знак оклику". Співпрацю з якими гуртами ви ще плануєте?
– Спільних проектів у нас справді дуже багато. Окрім "С.К.А.Й", свого часу ми співпрацювали з Русланою Лижичко, Джоном Суком (проект Є), "ТНМК", Тарасом Чубаєм, Лілією Ваврін, "Вієм". Але відповідь на запитання ми дамо на святкуванні двадцятиріччя. Адже готуємо багато пісень для спільного виконання з найвідомішими оперними, роковими і поп-виконавцями.
– Ви виступаєте у вишуканих костюмах, свого часу з вами працювала Оксана Караванська…
– Ми з Оксаною Караванською на одній мистецькій хвилі. Вона нас одягала в костюми і класичні, і 1920-1930-х років, і сучасні. Часто експериментували з кольорами: то вона нас бачила у чорно-білому, то в срібному, то в червоному. Але з часом ми дійшли висновку, що неперевершений компроміс – це смокінги.
– Чи маєте у своєму гардеробі давні українські вишиванки?
– Звичайно. Це невід’ємний атрибут гардеробу. Є вишиванки буденні, які можна одягати хоч щодня, а є святкові, які виймаєш тільки на свято. Намагаюся оновлювати свій "вишиваний" гардероб. Це захоплення вже переросло в азарт. За рік маю придбати хоча б одну вишиванку. Торік у Космачі купив сорочку, якій понад сто років… Пригадую, як на концерті до 15-річчя у Житомирі чоловік нам подарував шість вишиванок. Уявляєте, кожному вишив індивідуальну з різними візерунками. Тепер, коли співаємо фолькову програму, завжди їх одягаємо.
– Що побажаєте читачам "Молодого буковинця"?
– Ніколи не втрачати віру в себе, своє місто та свою державу. Якщо ж уже на межі – тоді вмикайте будь-який диск "Піккардійської терції" (сміється, – авт.).
Валерія Чорней
Повернутися назад