Гуморист мимоволі
У радянському кінематографі було троє видатних комедійних режисерів – Гайдай, Рязанов і Данелія. Перші двоє знімали геніальні комедії, третій – геніальне кіно.
Під комедію давали більше плівки
1963 року спеціально для нової стрічки молодого режисера Георгія Данелії винайшли термін "лірична комедія". То був фільм "Я крокую по Москві", і в Держкіно до нього висунули не позбавлену сенсу претензію: комедія, мовляв, несмішна. Так він і далі знімав: несмішні або принаймні невеселі комедії. А як може бути інакше, коли показуєш життя реальне, а не вигадане? Де в дійсності ви бачили чисту комедію? Щодня ми долаємо дрібні та великі прикрощі, отримуємо сумні звістки, хворіємо, помираємо, зрештою… Проте і комічних епізодів у житті не менше: варто лише глянути під потрібним кутом. Американський колега Данелії Вуді Аллен часто розповідає, що починав знімати кіно всерйоз, але глядачі сміялися – так він і став комедійним режисером. Інший усім відомий гуморист Михайло Жванецький також зізнався, що пише свої монологи цілком серйозно.
Але Данелія перевершив цих "гумористів мимоволі" і висловив з нагоди свого тоді ще 75-річчя дещо цілком сенсаційне: "Я ніколи не знімав комедії. На моїх фільмах написано "комедія", тому що під комедію давали більше плівки… Загалом я працював лише над двома комедіями. Я зняв сатиричний фільм "Тридцять три" і разом із Вікторією Токарєвою написав сценарій стрічки "Джентльмени удачі". Оце, я вважаю, були комедії. А яка, до біса, комедія "Осінній марафон"?!"
Зізнаюся, що, прочитавши такі слова метра, я особисто вельми зраділа. Саме цей фільм, саме "Осінній марафон" завжди видавався мені найбільш сумним не лише з доробку Данелії, а й загалом з усього побаченого на екрані. Я страшенно співчувала і героїні Гундарєвої (обманутій дружині), і героїні Нейолової (не менш обманутій коханці), і героїні Волчек (бездарній та некрасивій подрузі). Та чи не найбільше було шкода нової модної куртки, яку героїня Гундарєвої розірвала, потоптала і викинула у вікно. Однак Данелія догодив навіть такій дивній глядачці, як я: куртку було підібрано, зашито і врятовано.
Насправді за цією начебто дурничкою криється глибокий і серйозний сенс: режисер неодноразово наголошував у професійних інтерв’ю, що не може дозволити своїм героям (навіть негативним) викликати в глядача аж занадто негативні емоції. Тож якщо хтось щось погане й робить у фільмі Данелії, потім це обов’язково якось виправляється, і наша віра в людей залишається жити.
Доброта – ось головна риса як самого Георгія Данелії, так і його кіно. Його фільми викликають не сміх, а посмішку. Вони надзвичайно настроєві, дуже елегантні й, головне, неймовірно різні. Порівняйте, скажімо, стрічки "Міміно" і "Кін-дза-дза" (до речі, ця чудернацька назва народилася від духмяної грузинської травички кінзи) або "Не журись" та "Осінній марафон"… Не знаючи, важко було б здогадатися, що це знімав один режисер. У тому й полягає унікальність та найбільший плюс його творчості. Адже здебільшого ми знаємо талановитих і навіть видатних митців, які все життя переписують один і той самий роман, перемальовують одну і ту саму картину, перезнімають один фільм – чудовий, але один.
Режисер,
син режисерки
На відміну від більшості кінематографістів радянської доби, Георгій Данелія не закінчував ВДІК. Він вивчився на архітектора і навіть уже почав працювати за фахом, коли йому трапилося оголошення в газеті про те, що "Мосфільм" набирає слухачів на Вищі режисерські курси. Цікаво, що газету цю (ось він, комічний елемент життя) молодий архітектор Гія Данелія буквально знайшов на вулиці – нею накривався п’яний чоловік, якому вони з другом вирішили допомогти. Викладачами на тих курсах були живі класики – такі, як Ромм і Калатозов. Але насправді перші кіноуроки Данелія отримав іще вдома, в дитинстві. Його мати – Мері Анджапарідзе – все життя працювала на "Мосфільмі" режисером, тітка – Веріко Анджапарідзе – видатна грузинська акторка і мати не менш видатної грузинської акторки Софіко Чіаурелі, яка, відповідно, є двоюрідною сестрою Георгія Данелії. Ось така родина!
Зі світу кіно й дружини режисера. З акторкою Любов’ю Соколовою вони познайомилися на зйомках фільму "Ходіння по муках", де Данелія працював другим режисером. Він шалено закохався і одразу ж запропонував побратися. Вони прожили разом 25 років, виховали сина, але так і не одружилися офіційно. А потім він зустрів акторку-журналістку Галину Юркову і… Після виходу стрічки "Осінній марафон" довго ширилися чутки, що Данелія, мовляв, зняв автобіографічне кіно про власний любовний трикутник. Жовтої преси в СРСР не існувало, обговорювати подібні теми публічно було неможливо, але щирий Данелія враз і, мабуть, мимоволі зупинив потік пліток. Просто розповів в одному з інтерв’ю, що справді знімав цей фільм про себе. З Галиною Юрковою вони разом і нині.
Дозрів до… мультика
Кавказцем з Чистих Прудів називають нині Данелію у Москві. Справді, кавказцем він є тільки за походженням: народився у Тбілісі, в грузинській родині, але до Москви переїхав у віці одного року і більше вже нікуди не переїжджав. Данелія чесно зізнається, що не пам’ятає грузинську мову. Здавалося б, цього свого сина Грузія втратила давно і назавжди. Але парадокс у тому, що саме він змусив закохатися у свою все ж таки Батьківщину мільйони глядачів різних національностей. Адже неможливо любити фільми "Міміно" чи "Не журись" і не полюбити при цьому Грузію. Сам режисер уникає розмов про, як він каже, національне питання. Інтерв’ю практично не дає вже десять років. Провадить доволі затворницьке життя. Але попри щойно відсвятковане 80-річчя Георгій Данелія зовсім не пенсіонер. Він працює над… мультфільмом. Анімаційне продовження фантастичної сатири "Кін-дза-дза" має вийти на екрани вже наступного року.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
Під комедію давали більше плівки
1963 року спеціально для нової стрічки молодого режисера Георгія Данелії винайшли термін "лірична комедія". То був фільм "Я крокую по Москві", і в Держкіно до нього висунули не позбавлену сенсу претензію: комедія, мовляв, несмішна. Так він і далі знімав: несмішні або принаймні невеселі комедії. А як може бути інакше, коли показуєш життя реальне, а не вигадане? Де в дійсності ви бачили чисту комедію? Щодня ми долаємо дрібні та великі прикрощі, отримуємо сумні звістки, хворіємо, помираємо, зрештою… Проте і комічних епізодів у житті не менше: варто лише глянути під потрібним кутом. Американський колега Данелії Вуді Аллен часто розповідає, що починав знімати кіно всерйоз, але глядачі сміялися – так він і став комедійним режисером. Інший усім відомий гуморист Михайло Жванецький також зізнався, що пише свої монологи цілком серйозно.
Але Данелія перевершив цих "гумористів мимоволі" і висловив з нагоди свого тоді ще 75-річчя дещо цілком сенсаційне: "Я ніколи не знімав комедії. На моїх фільмах написано "комедія", тому що під комедію давали більше плівки… Загалом я працював лише над двома комедіями. Я зняв сатиричний фільм "Тридцять три" і разом із Вікторією Токарєвою написав сценарій стрічки "Джентльмени удачі". Оце, я вважаю, були комедії. А яка, до біса, комедія "Осінній марафон"?!"
Зізнаюся, що, прочитавши такі слова метра, я особисто вельми зраділа. Саме цей фільм, саме "Осінній марафон" завжди видавався мені найбільш сумним не лише з доробку Данелії, а й загалом з усього побаченого на екрані. Я страшенно співчувала і героїні Гундарєвої (обманутій дружині), і героїні Нейолової (не менш обманутій коханці), і героїні Волчек (бездарній та некрасивій подрузі). Та чи не найбільше було шкода нової модної куртки, яку героїня Гундарєвої розірвала, потоптала і викинула у вікно. Однак Данелія догодив навіть такій дивній глядачці, як я: куртку було підібрано, зашито і врятовано.
Насправді за цією начебто дурничкою криється глибокий і серйозний сенс: режисер неодноразово наголошував у професійних інтерв’ю, що не може дозволити своїм героям (навіть негативним) викликати в глядача аж занадто негативні емоції. Тож якщо хтось щось погане й робить у фільмі Данелії, потім це обов’язково якось виправляється, і наша віра в людей залишається жити.
Доброта – ось головна риса як самого Георгія Данелії, так і його кіно. Його фільми викликають не сміх, а посмішку. Вони надзвичайно настроєві, дуже елегантні й, головне, неймовірно різні. Порівняйте, скажімо, стрічки "Міміно" і "Кін-дза-дза" (до речі, ця чудернацька назва народилася від духмяної грузинської травички кінзи) або "Не журись" та "Осінній марафон"… Не знаючи, важко було б здогадатися, що це знімав один режисер. У тому й полягає унікальність та найбільший плюс його творчості. Адже здебільшого ми знаємо талановитих і навіть видатних митців, які все життя переписують один і той самий роман, перемальовують одну і ту саму картину, перезнімають один фільм – чудовий, але один.
Режисер,
син режисерки
На відміну від більшості кінематографістів радянської доби, Георгій Данелія не закінчував ВДІК. Він вивчився на архітектора і навіть уже почав працювати за фахом, коли йому трапилося оголошення в газеті про те, що "Мосфільм" набирає слухачів на Вищі режисерські курси. Цікаво, що газету цю (ось він, комічний елемент життя) молодий архітектор Гія Данелія буквально знайшов на вулиці – нею накривався п’яний чоловік, якому вони з другом вирішили допомогти. Викладачами на тих курсах були живі класики – такі, як Ромм і Калатозов. Але насправді перші кіноуроки Данелія отримав іще вдома, в дитинстві. Його мати – Мері Анджапарідзе – все життя працювала на "Мосфільмі" режисером, тітка – Веріко Анджапарідзе – видатна грузинська акторка і мати не менш видатної грузинської акторки Софіко Чіаурелі, яка, відповідно, є двоюрідною сестрою Георгія Данелії. Ось така родина!
Зі світу кіно й дружини режисера. З акторкою Любов’ю Соколовою вони познайомилися на зйомках фільму "Ходіння по муках", де Данелія працював другим режисером. Він шалено закохався і одразу ж запропонував побратися. Вони прожили разом 25 років, виховали сина, але так і не одружилися офіційно. А потім він зустрів акторку-журналістку Галину Юркову і… Після виходу стрічки "Осінній марафон" довго ширилися чутки, що Данелія, мовляв, зняв автобіографічне кіно про власний любовний трикутник. Жовтої преси в СРСР не існувало, обговорювати подібні теми публічно було неможливо, але щирий Данелія враз і, мабуть, мимоволі зупинив потік пліток. Просто розповів в одному з інтерв’ю, що справді знімав цей фільм про себе. З Галиною Юрковою вони разом і нині.
Дозрів до… мультика
Кавказцем з Чистих Прудів називають нині Данелію у Москві. Справді, кавказцем він є тільки за походженням: народився у Тбілісі, в грузинській родині, але до Москви переїхав у віці одного року і більше вже нікуди не переїжджав. Данелія чесно зізнається, що не пам’ятає грузинську мову. Здавалося б, цього свого сина Грузія втратила давно і назавжди. Але парадокс у тому, що саме він змусив закохатися у свою все ж таки Батьківщину мільйони глядачів різних національностей. Адже неможливо любити фільми "Міміно" чи "Не журись" і не полюбити при цьому Грузію. Сам режисер уникає розмов про, як він каже, національне питання. Інтерв’ю практично не дає вже десять років. Провадить доволі затворницьке життя. Але попри щойно відсвятковане 80-річчя Георгій Данелія зовсім не пенсіонер. Він працює над… мультфільмом. Анімаційне продовження фантастичної сатири "Кін-дза-дза" має вийти на екрани вже наступного року.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
Повернутися назад