Днями Чернівці відвідала одна з найвідоміших сучасних акторок Німеччини, володарка приблизно двадцяти премій та нагород у галузі кіно й телебачення Іріс БЕРБЕН. Зірка німецького екрану вперше побувала в нашому місті, але культурно пов’язана з ним щонайменше від 2005 року. Саме тоді в Німеччині вийшла начитана Іріс Бербен аудіокнига "Я тугою огорнута", в основу якої покладено поетичний альбом нашої землячки Зельми Меєрбаум-Айзінгер "Збір квітів". Як знаємо, вісімнадцятирічна поетка загинула під час війни у трудовому таборі в Трансністрії, а її вірші до середини 1970-х років взагалі залишалися невідомими.
У Чернівцях Іріс Бербен взяла участь у присвяченому Зельмі Меєрбаум-Айзінгер літературно-музичному вечорі: акторка читала вірші німецькою мовою, а професор ЧНУ Петро Рихло – українські переклади. Під час перерв між читаннями лунала класична музика. Приїзд Іріс Бербен став можливим завдяки підтримці фонду Schloss Neuhardenberg та українсько-німецького культурного товариства при центрі GEDANKENDACH. Супроводжував акторку генеральний уповноважений фонду Бернд Кауффманн, який, власне, і запропонував Іріс відвідати Буковину.
Очікувалося, що на вечір завітає також посол ФРН в Україні Ганс-Юрген Гаймзьот, але через скасоване авіасполучення між Києвом та Чернівцями взяти участь у заході він не зміг. Відтак пан посол надіслав лист, у якому зокрема сказав про Зельму Меєрбаум-Айзінгер: "Вона володіла віршованим генієм, можливим тільки у Чернівцях – цьому особливому місті з його непересічними поетичними та інтелектуальними квітами, які були грубо зірвані у жахливих бурях Другої світової війни". Але, на думку пана посла, важливим є те, що вірші Зельми не загубились і нині ми маємо можливість насолоджуватися проникливим словом буковинської поетки.
З допомогою професора Петра Рихла та голови українсько-німецького культурного товариства Оксани Матійчук я змогла поспілкуватися з іноземною гостею.
– Ви вперше в Україні. Що вас привело сюди?
– Привела мене сюди Зельма. Раніше я багато вчитувалася в її тексти, щоб пізнати ту атмосферу, в якій ці вірші творилися. Подібного можна досягти тільки шляхом особистого контакту з творами поета.
– Яких ще чернівецьких авторів знаєте?
– Крім Зельми Меєрбаум-Айзінгер, мені, звичайно, відомі імена Пауля Целана та Рози Ауслендер.
– Як ви дізналися про творчість Зельми Меєрбаум-Айзінгер?
– На літературних вечорах я читаю багато творів єврейських авторів. Одним зі своїх найважливіших завдань вважаю можливість постійно нагадувати про діяльність наших співгромадян. Я виступаю проти антисемітизму й будь-яких форм дискримінації. Тому тексти єврейських письменників для мене дуже важливі. Друзі та знайомі знають про моє захоплення цією темою, тому часто "підкидають" нові імена й твори. Саме так я дізналась і про творчість Зельми.
– Наскільки актуальною у сучасній Німеччині є проблема антисемітизму та расизму?
– У Німеччині ця проблема була й залишається вкрай болючою. Останніми роками спостерігаємо тенденцію формування певних груп, які намагаються скористатися не найкращою економічною ситуацією в країні – безробіттям, відчуттям безперспективності – з метою розпалювання відповідних настроїв. Я вважаю, що одне з моїх завдань полягає в тому, щоб їм протидіяти. Як акторка, людина публічна розумію, що використовувати власний імідж задля донесення поглядів й переконань до широкого загалу – це прагматично. Але, з іншого боку, як громадянка не можу чинити інакше.
– Ви знімалися у десятках фільмів, серед яких "Сніданок з незнайомкою", "Я не забула вас", "Нічна дуель", "Російський коханець", "Будденброки" тощо. А яку з ролей вважаєте найбільш вдалою?
– Найкраще пам’ятаєш ті ролі, які зіграні нещодавно. Звичайно, акторська кар’єра також має певну еволюцію. У мене немає якоїсь однієї ролі, яка вирізняється на тлі інших. Помічаю, що з роками, стаючи старшою, можу краще й повніше відтворити образ, який граю. Тому, коли отримую пропозицію знятися у будь-якій ролі, відразу думаю про те, що ж це за персонаж і наскільки точно я зможу передати його внутрішній світ. Завдання вжитися у щоразу новий образ порівнюю з намаганням піднятися на вершину. І завжди ставлю перед собою запитання: чи зможу я цю вершину подолати? Додам, що це один із моїх найулюбленіших станів – коли починаєш підніматися нагору й переконуєш як себе, так і глядачів у тому, що вершина може бути подолана.
– Нині в Україні ми спостерігаємо засилля голівудських фільмів і водночас дуже мало знаємо про європейське кіно. Яким є стан сучасного німецького кінематографа?
– У нас дуже хороше телебачення, яке транслює якісне кіно. Голівуд – це передусім фільми для молоді, так звані блокбастери, розраховані на масового глядача. Звичайно, ми намагаємося протистояти цьому засиллю. Як президент німецької кіноакадемії я цікавлюсь, які хороші стрічки з’являються, наприклад, в Англії. Знаю, що нині у Франції існує квота: певна частина ефіру відведена виключно для французьких фільмів. У нас також уже неодноразово вели дискусії, чи потрібно запроваджувати квоту на показ якісних вітчизняних фільмів. Але досі великі кінотеатри з їхніми голівудськими блокбастерами витісняють менші кінозали, які пропонують альтернативну місцеву продукцію. Бачу, що в Німеччині з цим ситуація подібна до української.
– Як можна нині популяризувати якісне європейське кіно?
– Гадаю, що це тривалий процес. Я постійно запитую себе, як затягнути глядача до кінотеатрів? Коли ти приходиш у зал, сідаєш у крісло, відкривається завіса й спалахує екран – це справжня магія, мистецтво, особливий стан, який варто пережити. У всіх своїх інтерв’ю я не втомлююсь повторювати, що нам потрібні якісні фільми й хороші історії. Побачити стрічку в кінотеатрі – це зовсім інакше, ніж побачити її вдома по телевізору. Цей процес також передбачає виховання глядача.
– Ви активна жінка, яка має значні досягнення у кіно. Чи не відчуваєте конкуренції?
– Для мене це добрий стимул, який постійно змушує бути кращою, досягати нових вершин. З висоти свого віку можу сказати, що маю власну лінію. Не хочу знати, що на мене чекає у майбутньому, але сподіваюсь, що це та лінія, в яку я вклала багато зусиль. Для кожного професіонала важливо мати гідних конкурентів. Бо тільки таке суперництво є справжнім двигуном. Не посередності, а ті, хто перебуває на високому рівні, підштовхують тебе до самовдосконалення.
Лілія ШУТЯК
