Всі знали його як комедійного актора. Він був таким собі "українським Нікуліним" – смішним клоуном із сумними очима. Проте своє сходження до вершин кінематографа Борислав Брондуков розпочав із трагічної й зовсім не епізодичної ролі. Скільки не вдивляйся в його злодія у видатному фільмі Леоніда Осики "Камінний хрест" – не побачиш і натяку на комічність. Навіть обличчя Брондукова, яке потім видаватиметься таким смішним, тут лише печальне, суворе і навіть гарне. Йому б і далі грати побитих долею вигнанців, змушуючи глядачів плакати, але все склалося точнісінько навпаки: він нас смішив. Смішив навіть після інсульту, коли йому довелося заново вчитися говорити. Смішить і нині, хоч минуло вже сім років від того березневого дня, коли його не стало.
Iз заводу – на екран
Борислава Брондукова важко назвати суперзіркою, однак довкола його постаті стільки загадок і таємниць, ніби в якоїсь "розпіареної" знаменитості. Взяти хоча б дивне ім’я. Розповідають, що він його вигадав спеціально для кіно, а насправді мати-полька назвала сина чи то Болеславом, чи Броніславом. І народився він під Києвом, а ріс чомусь у Росії. А в театральний інститут його чи то друзі агітували вступати, чи сам ректор… Звісно, ніхто не напускав цього туману навмисно: суперечності виникли через брак інформації, а отже, брак інтересу до постаті Брондукова за життя. Він здавався глядачам настільки своїм, земним, буденним, що нікому не спадало на думку цікавитися, звідки він з’явився.
І справді, Брондуков зійшов на екран зовсім не з небес, а з цехів київського заводу "Арсенал", де виступав у самодіяльному театрі. До того закінчив будівельний технікум і встиг попрацювати на будівництві виконробом. Коли приніс документи до інституту ім. Карпенка-Карого, йому було вже 23 роки. На маленького непоказного юнака там подивилися скептично і порадили повернутися до роботи за раніше здобутим фахом. Але тут, подейкують, втрутився сам ректор інституту Микола Задніпровський. "Він буде видатним артистом!" – сказав далекоглядний педагог, і Брондукова допустили до іспитів, які він легко та успішно склав.
Уже на другому курсі інституту Борислав дебютує в кіно, і не в будь-якому, а в самого Сергія Параджанова, у фільмі "Квітка на камені" 1962 року. Роль була невеликою, нікого особливо не вразила. Але й не провальною, бо актора-початківця відтоді активно запрошують зніматися. Він зіграв епізодичні ролі в таких видатних стрічках, як "Хто повернеться – долюбить" Леоніда Осики та "Вечір на Івана Купала" Юрія Іллєнка. Відтак Осика довіряє Брондукову одну з головних ролей у своїй екранізації новел Стефаника "Камінний хрест". Йому належало зіграти злодія, якого упіймав на гарячому селянин Іван Дідух і на якого чекає вірна смерть через самосуд. Завдання в актора було складним: його герой мав викликати сильне співчуття, але в жодному разі не симпатію. 30-річний Брондуков упорався з ним блискуче.
Король епізоду
То чому ж актор, якому так добре вдалася чимала трагічна роль, почав спеціалізуватися на епізодах, та ще й комічних? Можливо, річ у специфічній зовнішності, яка з віком ставала дедалі фактурнішою. Однак є й цікавіша версія: Брондуков сам обрав такий шлях. Як стверджують близькі актора, він був досить високої думки про власний акторський талант, тому охоче брав маленькі ролі, щоби зробити з них, як сам казав, "цукерочку". Водночас відмовлявся від головних ролей, якщо вони видавалися йому недостатньо яскравими. Тож Брондуков зіграв загалом лише одну головну чоловічу роль – у романтичній комедії "На вас очікує громадянка Никанорова". Зрозуміло, чим його полонила ця робота: герой-коханець – цілком несподіване для Брондукова амплуа.
У своїх численних епізодах і другорядних ролях (у фільмографії Брондукова 127 стрічок) він також шукав різноманітності. Тим паче, що після неперевершеного алкоголіка Федула з "Афоні" Георгія Данелії йому наввипередки пропонували ролі саме таких "асоціальних елементів". Натомість він постав у образах кумедного нареченого в "Гаражі" Рязанова, спортивного перехожого в "Осінньому марафоні" Данелії, дуже сатиричного директора турбази в "Спортлото-82" Гайдая. Незабутніми є його міліціонер Грищенко в "Зеленому фургоні" та інспектор Лестрейд у "Пригодах Шерлока Холмса і доктора Ватсона". Зіграв Брондуков навіть… імператора Миколу ІІ у вже призабутому фільмі "Родина Коцюбинських".
Говорив чужим голосом
Цікавий факт: ледь не половину ролей, зіграних Брондуковим, озвучували інші актори. І річ тут зовсім не в українському акценті, якого в російськомовного Брондукова не було. Просто 1984 року після першого інсульту в нього сильно постраждав мовний центр мозку. І хоч віддана дружина Катя дуже ретельно з ним займалася, мовлення не вдалося відновити до прийнятного для актора рівня. Потім – другий інсульт 1993 року. Реабілітація була ще більш тривалою та важкою, але Брондуков знову повернувся до роботи. Інша річ, що роботи на той час вже не було – настали 1990-ті…
Родина актора бідувала по-справжньому. Борислав, Катерина і двоє синів переїхали в село, а квартиру в центрі Києва здали, щоб мати хоч якісь гроші. Адже доходило до того, що в домі не було навіть хліба. Знаменитий актор ходив на ринок, де знайомий м’ясник давав йому сумку кісток – нібито для собаки. Насправді ж із них варили суп для родини. А ще, коли нічого було їсти, Борислав Брондуков ходив гуляти Києвом, сподіваючись зустріти шанувальників, які його чимось пригостять.
1997 року в актора знову стався інсульт, який його практично знерухомив. Величезна воля до життя і турбота дружини допомогли Брондукову протриматися ще сім років. Він переніс надзвичайно ризиковану операцію на мозок, почав уже навіть підводитися і потроху пересуватися. Та все ж 10 березня 2004 року, через десять днів після святкування його 66-річчя, актор помер. Точніше, помер Брондуков-людина, а Брондуков-актор продовжує жити. Дивовижно, але цієї весни ми навіть зможемо побачити… прем’єру за його участю. Начебто на екрани нарешті виходить скандально відомий фільм "Майстер і Маргарита" режисера Юрія Кари. Борислав Брондуков зіграв там бідолашного вампіра Варенуху.
Оксана ДРАЧКОВСЬКА
