Природа виникнення раку молочної залози досі повністю не з’ясована.
Ми можемо говорити тільки про фактори ризику. Серед них важливу роль грає спадковість (вчені знайшли ген раку молочної залози й ще один, який визначає схильність до цього захворювання, тому жінкам, у яких родички мали цю недугу, слід бути особливо уважним до свого здоров’я), гормональні порушення, відсутність пологів, зайва вага тощо. Зрештою, медична статистика свідчить, що й тютюнопаління на 30% збільшує вірогідність виникнення раку молочної залози, а її травми – на 17%.
Рак молочної залози розглядають як хронічне захворювання з можливістю рецидиву. І успіх та способи лікування залежать від того, коли його виявили. У США зараз навіть популярне профілактичне видалення грудей – на нього наважуються жінки з генетичною схильністю до раку молочної залози. Це, звісно, справа вибору кожної людини. Утім, наші хірурги намагаються зберегти жінці молочні залози. Хоч головне у лікуванні - якраз хірургічне втручання (променева, гормоно- й хіміотерапія – теж в арсеналі, але як допоміжні методи), в 60-70% випадків операції є органозберігаючими. Дослідження останніх років свідчать, що кількість рецидивів при щадних втручаннях і повному видаленні молочної залози однакова, отже, доцільність першого чи другого способу медики визначають, виходячи з індивідуальної ситуації. Само собою, якщо пухлина захопила більше половини молочної залози, говорити про її збереження не варто. Але навіть так після видалення залози можна відразу провести мамопластику – реконструктивну операцію по відновленню її форми й об’єму. У запущених випадках її можна провести через рік після основного втручання. При цьому застосовують ендопротези – імплантати або тканини самої пацієнтки. Отже, основне – стежити за собою й не пропустити початок недуги. Мабуть, той факт, що кожну годину в Україні від раку молочної залози помирає одна жінка, мав би стати переконливим аргументом для цього.
Інна БИРЧАК, доцент кафедри акушерства, гінекології та перинатології БДМУ
